Церква Вознесіння Господнього, ЮНЕСКО

Ясінянська громада багата на пам’ятки культури та архітектури, які успадковано від попередніх поколінь. У кожній пам’ятці відображається наша спадщина, історичне минуле та надбання. Церква Вознесіння Господнього – пам’ятка архітектури національного значення, яка побудована у 1824 році. З часу спорудження церкви всередині збережено іконостас. У 2013 році церква  стала  частиною Світової спадщини ЮНЕСКО. 

Церква складається з п’яти частин із брусованої кладки стін, до центральної частини більшого розміру з усіх боків примикають менші квадратні крила, хрестоподібні частини, покриті двосхилим дахом, з конічними верхівками на краях. Центральна частина храму переходить у восьмикутник, зверху покривається восьмикутним шатровим дахом, з крихітною вежею, з подвійним шоломом. Вся церква обвивається широким нижнім навісом, а балки, що виступають із брусованої стіни, утворюють несучі консолі. Починаючи від рівня навісу, будівлю зверху захищає вертикальна дранка. Іконостас церкви перефарбований, на підставі структурних елементів можна припустити, що він був створений раніше, аніж була збудована церква (у другій половині XVIII століття).

Церква є однією з найдосконаліших дерев’яних церков на всій Гуцульщині. Є якісь чари у співвідношеннях бічних та центральної частин, у гладко тесаних колодах зрубів, у ґонтових покрівлях дахів і в маленьких ліхтариках над ними.

Етно-парк «Гуцул ленд»

Етно-парк «Гуцул ленд» на території гірськолижного та SPA курорту Буковель – це оригінальні, дбайливо розібрані та перенесені, дерев’яні хати XIX-XX ст., разом із начинням та відтвореним побутом, в яких мешкали представники різних карпатських етнографічних груп: гуцули, бойки, лемки. Скансен, а також свійські та дикі тварини, птиця у просторих вольєрах, підвісні мостики, фотозони і майстер класи, клуб карпатського кіно, різноманітні атракції.

Парк-музей «Карпати в мініатюрі»

Тут можна ознайомитися з відомими об’єктами культурної спадщини, архітектурними пам’ятками та цікавими природними об’єктами Яремчанщини. Всі копії експонатів парку зменшені в 25 разів, порівнюючи з оригінальними розмірами популярних серед туристів пам’яток. Але незважаючи на такий мініатюрний розмір, було збережено і з ювелірною точністю відтворено кожну рисочку, різьблення, колір і навіть матеріал, з якого зроблені пам’ятки.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці

Церква Різдва Пресвятої Богородиці належить до гуцульської школи традиційного храмобудівництва. Споруда у плані хрещата, п’ятизрубна, одноверха. Завдяки художнім засобам, досконалому співвідношенню пропорцій, вдалому розташуванню та підвищеній кам’яній основі – внутрішній простір церкви, при невеликих розмірах, вражає своєю висотною урочистістю.

За однією з поширених версій храм було збудовано у 1615 році у селі Яблуниці, а у Ворохту її нібито перенесено у 1780 році над новим цвинтарем. У 1860 році церква була перевезена на нове місце, де стоїть до сьогодні. Львівський дослідник сакральних споруд Василь Слободян, спираючись на Інвентар церкви у Ворохті 1826 року, який зберігається у ЦДІА України у Львові, виводить іншу дату побудови церкви – 1811 рік. У цьому документі є такі відомості: «Збудована за дорученням церковних провізорів перед 15 роками на кошти підданих Микуличина і Ворохти, покрита ґонтами, має одну баню, увінчану залізним хрестом… Ця церква є в доброму стані і може бути оцінена на 200 фльоренів». Землю для побудови храму пожертвувала родина Мочерняків.  

Перед церквою зберігся перший пам’ятний хрест, який був закладений церковною радою у 1785 році, а в інтер’єрі збереглися настінні розписи XIX ст.

Цей храм був побудований без єдиного цвяха та вважається найдосконалішим за формою та архітектурними пропорціями. 

Пам’ятка архітектури національного значення.

Історико-краєзнавчий музей «Гуцульщина»

Верховина – одна з найбільших гуцульських регіонів у Карпатах. Саме тут, проживаючи у віддаленій від великих населених пунктів місцевості, протягом століть місцевим жителям найкраще вдалося зберегти свої традиції та зберегти їх від впливу «зовнішнього світу». На сьогоднішній день у музеї діє вісім залів на першому поверсі та «Гуцульська світлиця» на другому. В експозиційних представлені основні тематичні розділи про регіон етнічної Гуцульщини: краєзнавчий, історичний, природничий, матеріальна та духовна культура, фестивалі, населення, діаспора, гуцульська господарка, народні промисли та ремесла, наука, культура, ткацтво, етнографія Гуцульщини. 

Меморіальний музей Петра Шекерика-Доникового, музей «Криївка»

Петро Шекерик-Доників належить до когорти найвідоміших і найсвідоміших українців-гуцулів, які дбали серцем і душею про рідні гори, милу і любу Гуцульщину. Він боровся проти зайдів-поневолювачів усіх мастей, які гнобили братів-гуцулів і нищили рідну землю.

Народився Петро Шекерик-Доників у селі Голови, а майже все життя провів у Жаб’ю, яке Іван Франко нарік Столицею Гуцульщини. Закінчив чотирирічну школу, завдяки вчителеві Луці Гарматію займався самоосвітою, навчав своїх земляків грамоти і писемності.

Петро Шекерик-Доників був організатором «Січей» на Гуцульщині, у Кам’янець-Подільському, Вінниці. За польської займанщини служив у 24-му полку піхоти міста Коломиї і завдяки його наполегливості дозволили солдатам розмовляти українською мовою. Посол гуцулів у Польському сеймі, активний діяч Української Радикальної Партії. Організатор добровольців до Легіону Українських Січових Стрільців. Делегат Української Національної Ради ЗУНР. Брав участь в історичній події Злуки ЗУНР та УНР на Софійському майдані у Києві.

Корінний гуцул, син Карпатських гір, багаторічний війт Жаб’євської ґміни, один із засновників та самодіяльний актор Гуцульського театру Гната Хоткевича у Красноїллі, збирач фольклорно-етнографічних цінностей, допомагав Михайлу Коцюбинському поринути в унікальний і дивовижний гуцульський світ та зібрати безцінний матеріал для літературної перлини – повісті «Тіні забутих предків», яка вилилася у кіномистецький шедевр Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

За твердженням польського письменника Станіслав Вінценза, Петро Шекерик-Доників «був людиною талановитою, якщо не геніальною». Його літературний шедевр – роман «Дідо Иванчік», написаний мовою гуцульських предків, – це скарбниця, у якій зберігатиметься довіку дух гуцульської самобутності, відлуння гуцульської старовини, матеріальний і духовний світ Гуцульщини. Роман побачив світ  через 67 років, рукопис якого зберігала у сховку дружина Параска і передала дочці Анні, а товариство «Гуцульщина» шедевр гуцульської старовічнини в 2012 р. обрамило у книгу «Дідо Иванчік».

Остання сторінка в рукописі роману датована рукою автора 20 квітня 1940 року, а через три тижні Петра Шекерика-Доникова москалі арештували. Після суду невільницька дорога пролягла до Сибіру, де навіки загубилися сліди вірного сина Гуцульщини. Проте пам’ять про репресованого письменника і громадського діяча, захисника гуцулів та рідної землі живе і житиме повік. 25 червня 2018 року у Гуцульській столиці – Верховині відкрито Музей Петра Шекерика-Доникового. За словами нащадків письменника – Надії Маківничук та її батька Івана Маківничука, будинок, у якому відкрито меморіальний музей, зберігся у первісному вигляді – як за життя війта. Будинок отримала у спадок Катерина Шекеряк-Маківничук: вона подарувала його внучці Надії, яка і вирішила разом з батьком відкрити музей.

Криївка вояків Української повстанської армії – відразу й не здогадатися, що то вхід до криївки, бо виглядає на звичайний водяний колодязь. Засновники музею – родина Маківничуків із Верховини – спеціально так задумали, аби за інтер’єром та екстер’єром усе нагадувало часи підпілля.

Музей етнографії, побуту та музичних інструментів Романа Кумлика

Музей організований на початку 2000-х років. Матеріали збиралися протягом 30 років – це предмети побуту, давній гуцульський одяг, знаряддя праці, грошові знаки різних часів та багато іншого, що дає уявлення про життя гуцулів. На особливу увагу заслуговує колекція музичних інструментів, серед яких: скрипки (в тому числі скрипки-довбанки і прямокутна скрипка), цимбали, коза, дримби, трембіти, роги та інші.

Косівський державний інститут декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв

Косівська мистецька школа – це провідна регіональна вища школа, яка відзначила свій 140-літній ювілей  і має величезне значення для розвитку культури та мистецтва не лише Прикарпаття, а й усієї України. Інститут та фаховий коледж декоративного та прикладного мистецтва  виконують важливе загальнодержавне  завдання – зберегти та надати сучасного звучання народним ремеслам, розвинути традицію через синтез культури та побуту  Гуцульщини – заповідного краю мистецтва, що потребує не лише детального вивчення, а й збагачення через усвідомлення, сприйняття минулого. Випускники закладу є донорами мистецьких кадрів для осередків народного мистецтва й ремесл, що зникають чи знаходяться на межі зникнення, та носіями української традиційної культури і її майбутнім.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в с. Нижній Вербіж, ЮНЕСКО 

За переказами, нинішню церкву Різдва Пресвятої Богородиці збудував за опришківські гроші Григір Мельник, який прожив 114 років і тут же коло церкви похований. Донаторський напис перед входом називає Григорія Семенюка та «прочіх провізоровь» і вказує дві дати – 1788 та 1808. Перша дата, очевидно, є роком будівництва церкви, друга із таким докладним уточненням, можливо, дата кінцевого її опорядження та освячення. Місцеві краєзнавці Михайло Ласійчук та Іван Лудчак вважають, що будівництво церкви розпочалося 1756 року.

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського

Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського за свою майже столітню історію став вагомою культурною інституцією з дослідження, збереження і популяризації народної культури та мистецьких надбань Карпатського регіону.

 Заснований 1926 року з ініціативи Володимира Кобринського як перший Український народний музей в Галичині. Розташований в колишньому Народному Домі, збудованому на кошти української громадськості міста (1895-1902 рр.) за активної участі греко-католицького священика, пароха з с. Мишина Йосафата Кобринського. Музей було відчинено для відвідувачів 31 грудня 1934 р. 

Колекційні збірки музею налічують близько 50 тисяч одиниць збереження, датованих ХVII-XXI ст. Проте окремі експонати датовані ІV тисячоліттям до н. е. і представляють землеробну культуру, відому в археологічній та історичній науці під назвою «трипільська». Музейна колекція є найбільшою та найповнішою у світі збіркою гуцульського народного мистецтва і щороку приваблює до музейних експозицій 300 тисяч відвідувачів з понад 70 країн.

У 18 експозиційних залах представлені всі види традиційного народного мистецтва гуцулів та покутян: художня обробка дерева, художня обробка металу та шкіри, гончарство, декоративне ткацтво, килимарство, вишиття, одяг та прикраси. Крім традиційної народної культури, в музеї розгорнуто постійну експозицію сакрального та образотворчого мистецтва, відкрито відділ традиційних меблів мешканців Карпат, відтворено експозицію екстер’єру гуцульського житла та внутрішнього двору хати-ґражди. Завершує музейну експозицію відтворена меморіальна кімната відомого громадсько-політичного діяча, письменника Андрія Чайковського, політична та літературна спадщина якого в радянський час була заборонена.

За унікальність зібраних і збережених в умовах тоталітарних режимів колекцій та міжнародне визнання, Указом Президента України 2009 року музею надано статус національного. 

У структурі Національного музею сформовано чотири філії: Музей писанкового розпису, Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини, Яремчанський музей етнографії та екології Карпатського краю, Музей-садиба родини Шухевичів в с. Тишківцях Городенківського району. 

Філія: Музей писанкового розпису

Адреса: вулиця Чорновола, 43б, місто Коломия, Івано-Франківська область, Україна
Телефон: +380343347513
Email: pysanka@hutsul.museum
Вебсайт: https://pysanka.museum
Cоцмережі: https://www.facebook.com/profile.php?id=100069078320931

Єдиний у світі Музей писанкового розпису, що є філією Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й. Кобринського, було відкрито 24 жовтня 1987 р. в приміщенні церкви Благовіщення – пам’ятки архітектури кінця ХVІ ст. (1587 р.). У 2000 р. спеціально для музею  збудовано оригінальну споруду у формі яйця-писанки заввишки понад 13 м, а сам музей писанки став візитівкою міста й області, який щороку відвідує близько ста тисяч туристів з України та понад 70 країн світу. Туристів приваблює як оригінальна споруда, так і можливість ознайомитися з розмаїттям самобутніх мініатюрних шедеврів. В експозиції музею представлено близько трьох тисяч неповторних експонатів: писанки, мальованки, дряпанки, створені на курячій, гусячій, страусиній чи перепелиній шкаралупі, а також декоративні яйця, оздоблені різними техніками. Загалом музейна колекція налічує понад 12 тисяч творів. Вагома частина в збірці належить писанкам Гуцульщини та Покуття, де давня традиція писанкарства була безперервна й на основі яких формувалась колекція музею. Тож символічно, що оновлення й модернізація експозиції розпочалось із зали, де їх представлено. Завдяки реалізованому проєкту за підтримки Українського культурного фонду було повністю оновлено експозиційне обладнання й освітлення, створено відео інсталяцію та об`ємно-просторові вітражні композиції, що підсилюють емоційне сприйняття експозиції, що стала доступнішою для осіб з порушеннями зору й слуху та загалом цікавішою для відвідувачів різного віку. У колекції зберігаються писанки з усіх історико-етнографічних регіонів України та понад тридцяти країн світу, де завдяки українцям поширилось писанкове мистецтво або збереглись місцеві традиції декорування яйця як символу зародження світу й життя. Створені з напівкоштовного каміння чи прикрашені різними техніками декоративні яйця – з Індії, Туреччини, Китаю, Ізраїлю, оздоблені позолотою – з Єгипту, срібні монети-писанки – з Канади, писанки, мальованки, дряпанки, декоративні яйця – з Польщі, Румунії, Словаччини, Хорватії, Угорщини, Чехії, Німеччини, Франції…

Найдавнішою не тільки в нашій колекції, а й в Україні є 500-літня писанка, написана природними барвниками на гусячому яйці, яку було знайдено у Львові під час археологічних розкопок. Музей писанкового розпису – номінант Всеукраїнської акції «7 чудес України» (посів 8 місце), за високий туристичний рейтинг відзначений найвідомішим у світі сайтом про подорожі «TRIPADVISOR», на державному рівні визнаний туристичним «магнітом» Прикарпаття. У 2018 р. елемент «Традиція гуцульської писанки» ввійшов до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, який на розгляд Експертної ради Міністерства культури України було подано Музеєм  писанкового розпису. Упродовж року в музеї відбуваються майстер-класи з писанкарства та інших видів мистецтва, які можна відвідати за попередньою домовленістю, діють різножанрові виставки. Музей писанкового розпису дав поштовх для започаткування в Коломиї щорічного Всеукраїнського фольклорного фестивалю «Писанка», який зазвичай відбувається на Провідну неділю та впродовж двох днів об`єднує писанкарів, дослідників народного мистецтва, митців з усієї України та багатьох країн світу.

Філія: Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини

Адреса: вулиця Незалежності, 55, місто Косів, Івано-Франківська область, Україна
Телефон: +380347821643, +380968469984
Email: kosivmuzeum@gmail.com
Соцмережі:  https://www.facebook.com/kosivmuseum

Музей розташований у центрі міста, на Майдані Незалежності. Будівлю закладу місцеві мешканці називають Рабинів мур. До Другої світової війни вона належала єврейській громаді та слугувала резиденцією для рабина. Споруда привертає увагу класичними архітектурними формами і є пам’яткою архітектури та містобудування кінця ХІХ століття.

Музейна збірка налічує близько 6 тисяч одиниць. Її основою стала свого часу широко відома колекція гуцульських художніх виробів подружжя Євгена і Зої Сагайдачних, які оселилися у Косові після Другої світової війни. Євген Якович – український художник, театральний декоратор, скульптор, педагог, етнограф і колекціонер. 

Візит до музею починається з огляду виставкових залів, де щомісяця змінюються виставки сучасного мистецтва. Тут презентують свої твори живописці, графіки, скульптори, фотографи, дизайнери, колекціонери та майстри декоративного мистецтва з різних куточків України.

У постійній експозиції Косівського музею Гуцульщини до огляду відвідувачів виставлено понад 700 унікальних експонатів. Розміщені вони у чотирьох просторих тематичних залах: «Гуцульське вбрання та побут», «Кераміка», «Художня обробка дерева» та «Текстиль». Більшість експонатів датовані ХІХ – першою половиною ХХ століття. Перлинами збірки є вироби корифеїв народного мистецтва Гуцульщини: Олекси Бахматюка, Юрія Шкрібляка, Василя Девдюка та багатьох інших. Знайомство з музейними артефактами розкриває історичну цінність та безперервність традицій народних гуцульських ремесел, що існують у Косівському районі дотепер.

Родзинкою музею є унікальна інтерактивна експозиція, присвячена історії косівської мальованої кераміки. Відвідувачі можуть активно взаємодіяти з її елементами: досліджувати, торкатися руками, переглядати відео, зазирати у шухляди та скриньки, виконувати різні ігрові завдання. Зал облаштований дизайнерськими вітринами для керамічних артефактів з музейної збірки. Оригінальні вироби Олекси Бахматюка, Павлини Цвілик та інших відомих гончарів експонуються поряд з історичними світлинами та цікавими текстами.

Ще однією інновацією експозиції є її доступність для незрячих відвідувачів. Це єдина в Україні постійно діюча виставка кераміки, частково адаптована для осіб з порушеннями зору.

Сьогодні Косівський музей Гуцульщини є одним із найпопулярніших у районі центрів культурного дозвілля: музейники постійно організовують виставки, мистецькі акції, майстер-класи, інтерактивні дитячі заняття та квести. П’ятдесят років поспіль заклад  згуртовує навколо себе майстрів народного мистецтва, ентузіастів-етнографів та поціновувачів гуцульської історії та культури.

Філія: Яремчанський музей етнографії та екології Карпатського краю

Адреса: вулиця Свободи, 269, місто Яремче, Івано-Франківська область, Україна 
Телефон: +380343422208,  +380984407644
Email: yar.museum@gmail.com
Social networks: https://www.facebook.com/profile.php?id=100076014465497

У мальовничій частині Карпат, недалеко від підніжжя Говерли, де народжуються води бистроплинного Пруту, розкинулось ошатне містечко Яремче. Сьогодні – це один з найбільших туристичних центрів, у якому зосереджено цілу низку готелів, будинків відпочинку, розважальних комплексів, мистецьких ярмарків. Цьому посприяли наукові дослідження краю, які з ІІ половини ХІХ століття набирали дедалі більшого розголосу. Важливу роль у популяризації краю відіграли промислово-етнографічні виставки, однією з перших серед яких була господарсько-промислова виставка 1880 року в Коломиї. Тут вперше свої роботи презентували народні майстри краю: різьбяр Андрій Тимчук з Дори, вишивальниці Євдокія Орфенюк з Микуличина та Ганна Мисюк з Ямни, жіночі прикраси з бісеру представила Марія Філяк з Микуличина. Згодом твори гуцульських майстрів, вже у ХХ столітті, були представлені на виставці книги і преси, яка відбулася у Ворохті 1938 року. Така популяризація традиційної гуцульської культури стала поштовхом до формування у Яремчі приватної колекції Гільовського, яка нараховувала понад 700 одиниць мистецьких виробів та речей побуту гуцулів. Таким чином, у 30-х роках ХХ століття у Яремчі був заснований перший музей, а на початку 60-х років розпочалося створення краєзнавчого музею, який відкрили у 1963 році.

Метою діяльності даного музею є показ традиційної системи життєзабезпечення карпатського етносу в природних і соціокультурних умовах їхнього проживання, використання етносом природного середовища, традицій раціонального природокористування, закономірностей формування і функціонування етно- та екосистем, представлення всіх видів традиційного народного мистецтва жителів Карпатського реґіону.

За останні роки Яремчанський музей став культурно-мистецьким центром для громади та гостей міста, де резиденції можуть отримати абсолютно усі талановиті митці – вітчизняні та іноземні, де кожен охочий зможе поділитись своїм мистецтвом та знайти однодумців.