Меморіальний музей Петра Шекерика-Доникового, музей «Криївка»

Петро Шекерик-Доників належить до когорти найвідоміших і найсвідоміших українців-гуцулів, які дбали серцем і душею про рідні гори, милу і любу Гуцульщину. Він боровся проти зайдів-поневолювачів усіх мастей, які гнобили братів-гуцулів і нищили рідну землю.

Народився Петро Шекерик-Доників у селі Голови, а майже все життя провів у Жаб’ю, яке Іван Франко нарік Столицею Гуцульщини. Закінчив чотирирічну школу, завдяки вчителеві Луці Гарматію займався самоосвітою, навчав своїх земляків грамоти і писемності.

Петро Шекерик-Доників був організатором «Січей» на Гуцульщині, у Кам’янець-Подільському, Вінниці. За польської займанщини служив у 24-му полку піхоти міста Коломиї і завдяки його наполегливості дозволили солдатам розмовляти українською мовою. Посол гуцулів у Польському сеймі, активний діяч Української Радикальної Партії. Організатор добровольців до Легіону Українських Січових Стрільців. Делегат Української Національної Ради ЗУНР. Брав участь в історичній події Злуки ЗУНР та УНР на Софійському майдані у Києві.

Корінний гуцул, син Карпатських гір, багаторічний війт Жаб’євської ґміни, один із засновників та самодіяльний актор Гуцульського театру Гната Хоткевича у Красноїллі, збирач фольклорно-етнографічних цінностей, допомагав Михайлу Коцюбинському поринути в унікальний і дивовижний гуцульський світ та зібрати безцінний матеріал для літературної перлини – повісті «Тіні забутих предків», яка вилилася у кіномистецький шедевр Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

За твердженням польського письменника Станіслав Вінценза, Петро Шекерик-Доників «був людиною талановитою, якщо не геніальною». Його літературний шедевр – роман «Дідо Иванчік», написаний мовою гуцульських предків, – це скарбниця, у якій зберігатиметься довіку дух гуцульської самобутності, відлуння гуцульської старовини, матеріальний і духовний світ Гуцульщини. Роман побачив світ  через 67 років, рукопис якого зберігала у сховку дружина Параска і передала дочці Анні, а товариство «Гуцульщина» шедевр гуцульської старовічнини в 2012 р. обрамило у книгу «Дідо Иванчік».

Остання сторінка в рукописі роману датована рукою автора 20 квітня 1940 року, а через три тижні Петра Шекерика-Доникова москалі арештували. Після суду невільницька дорога пролягла до Сибіру, де навіки загубилися сліди вірного сина Гуцульщини. Проте пам’ять про репресованого письменника і громадського діяча, захисника гуцулів та рідної землі живе і житиме повік. 25 червня 2018 року у Гуцульській столиці – Верховині відкрито Музей Петра Шекерика-Доникового. За словами нащадків письменника – Надії Маківничук та її батька Івана Маківничука, будинок, у якому відкрито меморіальний музей, зберігся у первісному вигляді – як за життя війта. Будинок отримала у спадок Катерина Шекеряк-Маківничук: вона подарувала його внучці Надії, яка і вирішила разом з батьком відкрити музей.

Криївка вояків Української повстанської армії – відразу й не здогадатися, що то вхід до криївки, бо виглядає на звичайний водяний колодязь. Засновники музею – родина Маківничуків із Верховини – спеціально так задумали, аби за інтер’єром та екстер’єром усе нагадувало часи підпілля.