Ансамбль «Площа Цитаделі» Бая-Маре

Площа Цитаделі  і Вежа Стефана, два об’єкти, з якими пов’язана історія муніципалітету Бая-Маре, зазнали великих робіт з відновлення, реконструкції та модернізації. Відповідний район стане, на думку місцевої влади, музеєм і водночас головною туристичною точкою на карті муніципалітету Бая-Маре. Ця перспектива відкриває перед муніципалітетом повіту нові можливості для туристів.

Восени 2009 року муніципалітет Бая-Маре подав на фінансування до Північно-Західного агентства регіонального розвитку проект під назвою «Відновлення та просування культурно-історичної ідентичності Площа Цитаделі – Вежа Стефана». Проект має на меті повернути в пам’ять міста найважливішу церковну споруду – церкву Святого Стефана – пов’язану з утворенням міста Рівулус Домінарум. Згідно з проектом, територію, яку займала колишня церква Святого Стефана, облаштували з газоном, на якому обриси храму розмежували кам’яними плитами. Такий спосіб позначення наявності церкви був обумовлений наявністю на місці колишньої церкви значної кількості дерев, висаджених після розбирання в 1847 р., зареєстрованих як вікові дерева, що охороняються. Основою цього підходу стала спадкоємність Яноша Гаспара Хузеля в 1770 році. Ця робота також включала забезпечення оптимального функціонування двох церков — римо-католицької церкви (церква «Святої Трійці», вхід до якої ведеться з площі) та православної церкви (церква Святого Миколая).

Місце, де в минулому був найстаріший цвинтар міста, в районі церкви Святого Стефана, що зберігся під назвою простору «Цінтірім», було тонко відзначено кількома кам’яними блоками, виготовленими з матеріалу, схожого на кам’яні плити, якими територія була заасфальтована пішохідними переходами, які також виконують роль берегів.

У ході відновлювальних робіт було виявлено ще дві церковні будівлі, про які була коротка інформація, церква «Свята Катерина» та церква «Святий Мартін», наявність яких була підкреслена.

Вежа Стефана – це дзвіниця колишньої церкви, присвяченої «Святому королю Стефану» у Бая-Маре. Перше документальне свідчення церкви датується 1347 роком, але офіційно будівництво було розпочато лише 1387 року.

Нагороду за битву Януша Гуняді з турками у його володіння у 1446 році перейшла область Бая-Маре. Він накаже звести Собор Святого Стефана, з якого нині збереглася лише вежа Стефана.

У 1458 році місто стало власністю Матіа Корвінула (1458–1490) як сімейна реліквія, що підтверджує та багаторазово розширює старі привілеї жителів Бая-Маре.

Вежа середньовічної парафіяльної церкви височить на південь від «старого центру» міста, на площі, яку місцеві жителі називають «Цінтірімул». Площа практично оточена церквами: із західного боку знаходиться вежа Святого Стефана, з південного боку колишня церква, монастир та єзуїтська школа, збудована на місці старої церкви Святого Мартіна.

Вежа Святого Стефана – символ міста Бая-Маре – єдине збережене архітектурне свідчення церкви особливого архітектурного задуму. Прямокутна будівля вежі має бічні входи з рамами, прикрашеними схрещеними прутами (результати реставрації 1898 р.), на західному фасаді відкривається кругле вікно, ліпнина якого належить до реставрації, а поверхи вежі пронизані кількома стрілчастими вікнами.  Сходова вежа на південному фасаді, що виходить на перший поверх, частково вбудована в товщу стіни. Поруч із вежею споруджено середньовічний рельєф Роланда (символ смуги відчуження міста), а на західному фасаді у 1898 році розміщено два герби, з яких залишився лише один – герб міста. Через північний вхід доступний цокольний поверх вежі, де досі збереглося хрестове склепіння на боєголовках із ребрами жорсткості. У цьому приміщенні облаштували лапідарій. Сліди на поверхні вежі є цінними підказками до дизайну інтер’єру церкви. Відомо, що церква Святого Стефана мала два нефи з окремими дахами. Доглянутий простір церкви продовжується на схід витягнутим багатокутним хором. З двох сторін храму був забезпечений багатоповерховий портик (каплиця). Південний кут нави був скошений, і дві нави були розділені на центральній осі серією стовпів.

На основі арок, збудованих на східному та північному фасадах, можна констатувати, що цокольний поверх вежі був відкритий для церковного простору, а на рельєфі 1770 р. досі зображено західну трибуну в лінії вежі. Досить дивно, однак, що доступ до цієї трибуни не відкривається з північної стіни поверху, але на східній стіні вежі є порожнисті двері з підлоги, які ніби виходять на південну трибуну. Передбачувана південна трибуна не має інших підказок, видимих ​​сьогодні, лише елементи Тюрюкфальві підтверджують її існування. На східній стіні вежі дуже добре видно південну стіну церкви. На північній стіні поруч із фрагментами порталу збереглися також окремі фрагменти західної стіни нави. Деякі документальні джерела стверджують, що спочатку вежа мала карниз, прикрашений серією боєголовок, ймовірно, періодом Іоана де Хунедоара.

Монументальний портал вежі в зруйнованому стані має багато профільовану амбразуру, прикрашену в центрі фризом з листя, на кінцях якого зображені ангел і орел, символи с. євангелістів Матвія та Іоанна. Від архівольту порталу збереглося ще три шари каменю. Виходячи зі стилістичних елементів, фриз датується першою половиною 14 століття, а радше другою чвертю століття, і має аналогії в регіоні Спіш у Словаччині. Готичний портал реформатської церкви в Сігету-Мармацієй є спрощеною версією порталу Бая-Маре.

На основі розпису XVIII ст. можна стверджувати, що портал не увінчував трикутний тимпан, характерний для цього типу готичного порталу, ймовірно, через стрілчасте вікно, що відкривалося над ним, у осі, і яке освітлювало західну трибуну. На цьому розписі також видно, що спочатку брама мала подвійну щілину, а її огівальний фронтон був прикрашений ліпниною.

Середньовічні різьблені кам’яні вироби з лапідарної майстерні на першому поверсі вежі та міського музею об’єдналися з ентузіазмом з приводу заснування музею на початку ХХ століття, в якому важливу роль зіграв видатний історик з Байя-Маре, Гиула Шьонгерр (Деценьї). На першому поверсі вежі, поряд з фрагментами надгробних пам’яток, є численні готичні архітектурні елементи (фрагменти карниза, ребер та колон) та прикраси (фриз з ланцюжком боєголовок, консоль з маскою монстра), але, на жаль, більшість або їх точне походження невідомо. Особливого значення мають рельєфи «Ісус на Олеонській горі» і «Поцілунок Юди», що знаходяться в даний час у музеї, виконані в традиціях палеріанської скульптури, найближчими аналогами яких є рельєфи порталів церкви св. Єлизавети в Кошице, але перевершують за якістю. Два рельєфи Бая-Маре, ймовірно, датуються 1420–1430 роками. У літературі також згадується рельєф, що зображує Адама і Єву, знайдений разом із згаданими, але який зник.

Вхід у вежу через південні двері. На перший рівень ведуть гвинтові кам’яні сходи. Звідси до альтанки ведуть дерев’яні сходи. Висота будівлі становить близько 50 метрів, і з ганку відкривається особливий вид на все місто.

Вежа була відновлена в рамках проекту «Відновлення та популяризація культурно-історичної ідентичності Площі Цитадель і Вежі Стефана», розробленого муніципалітетом Бая-Маре та фінансованого Регіональною операційною програмою 2007-2013, Пріоритетна вісь 1 «Підтримка сталого розвитку міст – полюси росту».

Туристичний пункт прийому та інформації біля вежі Стефана

Враховуючи той факт, що вежа Стефана є емблемою муніципалітету Бая-Маре, на рівні підвалу було збудовано пункт прийому та інформації для туристів. Його не можна було влаштувати в історичному пам’ятнику, тому було запропоновано звести будинок поблизу вежі Стефана, в західній частині площі Цитаделі, у бік вулиці Крісан. Блок обладнаний ресепшном та інформаційним приміщенням, туалетами для туристів, туалетом для персоналу та технічним приміщенням.

Бастіон м’ясників

Бастіон м’ясників включений до Списку історичних пам’яток Румунії як об’єкт, побудований у 14-15 столітті, включений до категорії А, історична пам’ятка національного значення. Він також входить до сфери інтересів повіту, перебуваючи під управлінням Марамуреського повітового музею історії та археології, державного закладу культури, що діє під керівництвом Марамуреської повітової ради.

Починаючи з 15 століття, фортифікаційна система середньовічного міста Бая-Маре складалася з суцільної стіни з каменю та цегли, перерваної в деяких місцях потужними вежами (бастіонами), що значно підвищувало обороноздатність від нападів ззовні міста. 

Найважливішим свідком існування цього муру є бастіон М’ясників. Ймовірно, збудована в середині 16 століття з суміші вулканічних порід, пам’ятка вперше згадується в 1636 році як Великий Круглий бастіон, а в пізніших документах – як Бастіон м’ясників. За аналогією з іншими подібними компонентами трансильванських фортифікаційних систем, бастіон міг бути артилерійською вежею. Гільдія м’ясників, численна і впливова протягом тривалого часу, мала адміністративний обов’язок утримувати вежу і військовий обов’язок захищати місто з цієї стратегічної точки в разі нападу; звідси і назва бастіону.

Бастіон м’ясників кілька разів перебудовували, найбільше він постраждав у 1672-1673 роках, коли на місто напали австрійські імперські війська. Пізніше, у 1930 році та у 1959-1961 роках, бастіон зазнав ремонтно-будівельних робіт. До 1963 року бастіон не використовувався для громадських цілей, хоча в ньому планувалося провести виставку, присвячену історії Бая-Маре.

Біля Бастіону м’ясників, біля одних з головних воріт міста, Південної брами або Угорської брами, 14 серпня 1703 року, під час антигабсбурзького повстання, був розстріляний відомий розбійник Григоре Пінтеа, відомий як Пінтеа Хоробрий. Оригінал документа угорською мовою, в якому зафіксована ця подія, зберігається в Мурамурешському повітовому відділі Національного архіву.

З часом, внаслідок історичних подій, архітектура вежі постраждала, споруду кілька разів перебудовували. Проект “Реставрація та ревіталізація Бастіону м’ясників у Бая-Маре, Марамуреш”, що фінансувався Фінансовим механізмом ЄЕЗ, Поле IV, Збереження європейської культурної спадщини, був реалізований у 2009-2011 роках. Проект виконувався Марамуреською повітовою радою у партнерстві з Марамуреським повітовим музеєм історії та археології, Марамуреським повітовим музеєм етнографії та народного мистецтва, Марамуреським повітовим центром збереження та просування традиційної культури та з партнерами з Норвегії, а саме: повітовою радою Телемарку, Музеєм Західного Телемарку та Університетським коледжем Телемарку, факультетом мистецтва, фольклору, культури та педагогіки. Історичну пам’ятку було відреставровано, внутрішні приміщення пристосовано до музейної функції, а на зовнішньому подвір’ї облаштовано простори з подвійною функцією – демонстраційні майстер-класи для ремісників та ятки з продажу ремісничих виробів і традиційної продукції. Крім того, прилеглі будівлі були побудовані для інформування та спрямування відвідувачів до стандартів, що відповідають пам’яткам великого історичного значення. Зелена зона перед Бастіоном з часом перетворилася на багатофункціональний простір, у тому числі освітній, з “Живим садом” у природному стилі, що є частиною сучасної тенденції, яка дедалі більше поширюється у великих містах, – сприяти збереженню та підтримці природного біорізноманіття.

Собор Святої Трійці

Єзуїтський костел у стилі бароко, присвячений Пресвятій Трійці, був збудований, згідно з історичними датами, між 1717-1720 роками. Єзуїти з’явилися в Бая-Маре в 1674 році, але після повторного захоплення храму в 1687 році, в 1691 році вони знову отримали культову споруду, а саме парафію Бая-Маре. У 1705-1712 роках реформатори повернули собі костел Святого Стефана, але після поразки повстання Франциска Ракоці II вони остаточно віддали храм єзуїтам. Всупереч кінцевому результату цього десятирічного суперництва між католиками і протестантами за володіння костелом святого Стефана, єзуїти не стали відновлювати цей храм, а побудували нову культову споруду на місці іншого сусіднього середньовічного храму, присвяченого святому Мартіну. Єзуїтський костел і будівля, в якій функціонували монастир і школа (“Резиденція”), були побудовані на 50 000 золотих форинтів, пожертвуваних у 1696 році єпископом Нітри Ласло Матяшовським (1640-1705), а на знак визнання на західному фасаді школи була розміщена еліпсоїдна пам’ятна дошка з гербом єпископа і (ймовірно) його портретом. Багатий рослинний декор оточує фігуру з єпископською митрою, яка тримає посох.

У бічних нішах головного фасаду знаходяться вирізьблені з дерева статуї святих єзуїтів Ігнатія Лойоли та Алоїза Гонзаги в натуральну величину, а в центральній ніші – статуя святого Йосипа, який тримає на руках немовля Ісуса. Вежі мають типові барокові ковпаки, а на верхній частині фронтону фасаду можна побачити єзуїтську емблему – літери IHS у короні з променів. Під костелом знаходиться крипта. Позолочений ліпний декор склепінь майже не видно на фресках, які майже повністю вкривають склепіння. Ці розписи були виконані на початку 20 століття художником Карой Кішем. Олійний живопис головного вівтаря зображує Святу Трійцю і є роботою художника Мезея Йожефа з 1863 року. Вівтар був вирізьблений Фюлопом Шайнцером. З церковного оздоблення дуже цінними є інкрустовані двері, залізні вироби, різьблена дерев’яна кафедра та розписи 19 століття на бічних вівтарях.

Монументальна двоповерхова будівля монастиря і школи поруч з костелом, яку також називали Резиденцією, була завершена лише у 1748 році. Після 1773 року школа перебувала під опікою Братів Менших Францисканців. У 1787 році школа перейшла у власність міста, і нею керували або мінорити, або миряни. З 1880 року школа отримала статус гімназії, а після освітньої реформи 1887 року стала державною власністю. Після Першої світової війни гімназія переїхала, її місце зайняла жіноча школа, а в 1926 році гімназію перетворили на православну церкву, яку згодом повністю перебудували. У будівлі Резиденції і сьогодні працює школа.